Re: Крокоспорт
По перше маю пропозицію переіменувати цю тему трохи по іншому:
Наприклад- "Крокофізкультура"
Бо, майже всі ми тут саме фізкультурою і займаємось. 
І це насправді дуже і дуже здорово 
За виключенням одного "МОЛОДОГО ЧОЛОВєєКА" 
, котрий реально та серьозно зайнявся, поки що, аматорским велоспортом. Катає об'єми через день на високогірі, та цепляється за колесо проф. команд, котрі проводять тренування по шикарним дорогам Vuelta. Дуже радий що колись допоміг тобі перебороти поставарійний сіндром і знов усадити в сідло.
Про початок об'ємних тренувань цього року.
Самовпевненість..
Зима цього року тішила нас сухим асфальтом, велосезон майже ніхто не закінчував. Але я особисто трохи опасався катати об'єми при низькій температурі, тому на перший об'єм наважився минулого тиждня. Якась шоссейна тусня, разом з рандомерами, анонсували катнути майже рідний для мене, та дуже важкий маршрут Київської Сотки.
Я навіть не вагався, та не готувався ні морально, ні фізично. А хрена мені готуватись якась там сотка, їздив десятки разів. 
І був жорстоко покараний, але про це згодом.
Погода була суха, але вітер був скажений.
Екіп підібрав правильний, щоб не закітіти, на виходу з дома має бути трохи прохолодно.
Нічью спав мало, але я вже майже звик. Син росте 
Зранку трохи поснідав, ніяких езотоніков, тільки 0,5 води, їсти теж нічого не брав, вирішив прокатитись за рахунок підшкіряної прослойки 
На початку відчував себе шикарно, налегке працював, вів зміни, та зовсім не напрягався. Темп тримали спокійний 30, інколи 35. Перший серьозний UP "Підгірці" забрав багато сил, відвалився від лідерів, але досить бистро відновився, та добрав їх. Десь далеко по заду ще іхала невеличка групка.
Було досить прохолодно, пити не хотілось, голод не відчувався. Вітер забирав багато сил. На затяжному тягуні я здав сміну сів в хвіст та відчув що все "спікся" 
Ноги ще трохи тягнули, тож я до останного намагався усідіти на колесі у групи. Але не все так сталось як гадалось. Потух майже миттево, відвалився від групи і попав в обійми пронізуючого вітру. Він просто потішався наді мною, відчував себе як "баркітаньска шлюбка" в шторм в океані. Безпорадна слаба "тряпка" котру бовтає куди завгодно.
Почались судороги на лівой нозі. Темп впав до неприлічно маленького, різко почав мерзнути. Руки, ноги, плечі, шия оніміли. В очах інколи темніє, але ще намагаюсь боротись. Потім був чіткий дзвіночок, що треба щось міняти, бо буде "глина". Потемніло в очах і злетів з асфальту у м'яку глибоку, вище за обід багнюку 
Майже вмить посвітліло в очах, ледь втримався. Виїхав на дорогу та зрозумів що так я додому не доїду.
Це десь 80- 85 км, а додому ще десь 40.
У ближчому селі шукаю та знахожу продмаг.
Захожу цокаючи контактами, та зубами, перед мною прилавок з тістечками, печеням, та іншими вкусняшками і нікого нема...
Стою, кричу "Є хто небуть?" у відповіть тиша....І так хвилин 5.
Я майже схожу з розуму, бо хочу щось гарячого, та їсти так що готовий просто зараз накинутись на прілавок, а потім будь що буде. 
Але вона (продавщиця) нарешті з'явилась. Мабуть по моєму виду вона все зрозуміла, бо сразу поставила чайник.
Питаю чи можу у вас розрахуватись карткою, вона відповідає що тут поганий зв'язок і термінал не працює. 
— бачить мою мовчазну реакцію і каже.
"Я вас так чаєм напою і накормлю, на наступних вихідних завезете"— обожнюю деякіх наших людей 
Але розумію, що не хочу наступного тиждня снова їхати сюди, та шукаю способи оплатити ії гостинисть.
Знаходимо номер картки чоловіка, чудом ловлю моб. інет і перераховую аж 42 грн.... за здоровенну кружку чая з медом лимоном, та імбірем, теплі бутерброди з сиром, сирники, та тістечко. 
Хвилин за десять зігрівся, та відчуваю себе як моряк "Папай" після шпінату 
Судорога на лівой нозі ще не пройшла, але потихеньку тухне. Як кажуть- "є нога". Треба крутити далі, згодом більш менш прийшов до тями, та дотягнувся до дому.
Робота над помилками.
Чітко усвідомив власні помилки.
Переоцінив власну підготовку, та зловив "бонк" (якорь), хоч і катав майже кожен день по 30-40 км. Але цього замало для того щоб запустити "не знаю я правильно назвати цей режим в організмі"— назвем його "псєвдо-аварійним".
Це режим запускається у скакового коня при систематичному режимному тренуванні, де чередуються об'ємні тренування, з скоростними короткими навантаженнями (інтервали), та recovery періодом.
Тоді зжигається майже вся прослойка підшкіряного жира, а те що трохи залишається працює як аварійний бак, коли основний істочник енергії закінчується.
Маю припущення що, так саме і у людей. Для того щоб запустити "псєвдо- аварійний" режим та використовувати власну прослойку, треба розкачати буфер об'єму, та підтримувати цю форму, а це не легко.
Коли запускається цей режим він зжигає усе зайве, навіть вже після виснажливого тренування, коли пульс вже в нормі, механізм ще працює і зжигає, і якщо завтра не день recovery, то краще захлопнути "углеводну форточку", та кинути щось в реактор, щоб він закінчив вибирати остатки енергії з організму, а якщо попереду recovery день чи два, то навпаки треба потерпіти це розширить буфер. Потім потихеньку за день два організм оклигаєтьс, але десь глубоко в памяті залишиться саме ця критична межа.
Саме тому профіку працюють по 3 раза на тиждень об'єми, харчуються по раціону, та сплять відповідну кількість часів.
Не претендую на істіну, бо це мої власні думки, котрі опираються на тренерский досвід роботи зі скаковими кіньми, та власними відчуттями. Саме скаковим конем себе відчуваю коли йду по маршруту. 
Другий об'єм цього року.
Жодного сумніву не мав, що при нагоді треба знов їхати об'єм, і працювати над буфером.
Темп в цьому тренуванні взагалі не був важливий, бо я чітко усвідомив що форма зовсім неяка, і зараз треба починати майже з нуля. Тому коли Олег сказав що поїде на В-37, та ще й на сінгле, я мовчки пожав плечами.., 25, так 25 км/год
Дуже приємно було познайомитись з Олексієм Kabhaal, досвідчений рандомер, дуже багато цікавого дізнався про бревети
Олексій приїхав на шикарному офтопному карбоновому коні, котрий ідеально сбалансований для дуже дальніх бреветів. Ми їхали та базікали всю дорогу, та дивувались як Олег на синглі, та ще й в топталках бореться з вітром , та долає не величкі, але виснажливі підйомчики. Скажу чесно, я би так не сміг.
Цього разу набрав:
дві фляги: вода, ізотонік- хоч не дуже хотів, але заставлав себе пити.
Банани, фінікі, пару батончиків, та козінакі.
Хомячив- всю дорогу, майже запихував в себе, та намагався кормити колег. Жодного признаку судороги,
На фінішу мав певний запас в ногах, та досить легко здолав фінальний UP.
Після того як роз'їхались взяв темп трохи живіше, щоб випалити те що залишилось. Приблизно 20 км до дому. На горизонті замаячив шосер, певен що це майже у всіх велосипедистів така мулька, треба добрати.
Відверто кажучи, якщо би не перший світлофор після Пущі я би не добрав.
Їхали разом аж до самого мого повороту. Людина відпрацівала "міст Патона" та накручувала об'єм, спостерігав як при найменшому пориву вітра Роман (так звали попутчика), клацал автоматом DI-2, та трансмісія митєво відповідала, я всі ці пориви відчував на ногах.
Роман мене зігрів так, що я вже був готовий щось вигадати, та повернути раніше . Бо тримати його темп було дуже і дуже напряжно. Дотягнув до свого повороту, ще раз зрозумівши наскільки я не в формі, попрощались та роз'їхались.
Це був кльовий день, дома чекав смачний наварістий борщ з сметаною, часником, цибулею, піджареними зерновими грінками, та копченим салом.
А потім ще й на днівний сон сина встиг, тож 2 години похрапів.
Ось воно фізкультурне щастя
В спорті так не можна. 
