Викладаю текст, який вже встиг опублікувати на ФБ, але до нашого товариства він теж має деяке відношення. До того ж, на форумі є людина, якій є чим його доповнити, але вже у своїй власній історії, яка частково вже висвітена на сторінках форуму. Далі по тексту, без змін :
Розповім кумедну історію, яка тільки-но зі мною трапилася. Але розпочалася вона трохи раніше, тижнів два тому, того дня, коли я повернувся додому з велоподорожі Італією .
Прилетіли ми о сьомій ранку, а ввечері я двох товаришів по походу на авто відвіз та посадив з велосипедами на потяг до Дніпра.
Сильно втомлений (прогулянка Міланом, переїзд до Бергамо, нічна дорога до аеропорту, розбирання та пакування велосипедів у літак, безсонна ніч, переліт,волочіння велосипедів з аеропорту до авто, катання, катання, з авто до потягу, завантаження велів між третіми полицями у плацкартному вагоні – все скінчилося, усі завдання виконані, 10 кілометрів за кермом, повільно у середній смузі, і я вдома – ліжечко… ) сідаю до запаркованого біля південного вокзалу авто і бачу на тротуарі птаха. Ворона з понівеченими (давно) лапками, скаче з широко роззявленим дзьобом. Я не сильно знаюся на птахах, але колись бабуся тримала курей і я, будучи ще дитиною, був докладно проінструктований – якщо кури ходять з відкритими дзьобами, вони хочуть пити, треба їм негайно налити води! Та де взяти цієї води? У гаманці моєму після недешевої Італії подзенькує доволі незначна кількість євроцентів, банківські картки порожні, а птах хоче пити. При цьому ворона з тротуару стрибає до трави, звідти, перетнувши тротуар, застрибує під припарковані на узбіччі авто(тільки там є хоч якась тінь), звідти — знов на тротуар. Перехожі звертають увагу на незвичну пташину поведінку, призупиняються, та йдуть геть. Забув згадати, що, незважаючи на вечірній час, стояла неймовірна спека, а на спеці я, після липневої Італії, добре знаюся.
На час моїх останніх велоподорожей авто я лишаю своєму доброму товаришу Кості. Він завозить мене до аеропорту на початку подорожі, та забирає по прильоту. Поки я їжджу велом і худну, він їздить машиною і гладшає. Коли прилітаю, ми міняємося місцями, я за кермо – він на велосипед.
Окинувши оком салон машини, я знайшов пляшку недопитої Костянтином «моршинської», грамів 150. Та як зробити пташину поїлку з пляшки, за відсутності ножа, ключ від «шкоди» не має на собі зубців. Вже хотів йти до привокзальних «мафів» за ножем, як надибав у бардачку ключ від магнітоли «піонер», який являє собою металеву смужку. Ним і відрізав дно з пляшки, не проливши з неї ні граму води. Птах зразу допетрав що з цим усім добром робити, час від часу підходив до поїлки, робив ковток, та відстрибував геть, потім повторював процедуру, чим ще більше привертав увагу перехожих. Дорогу до ліжечка я вже не пам’ятаю.
Я вже забув про цей епізод, та сталася історія, яка мені про нього нагадала. Але знову зайду здалека.
Покатавши пару днів на машині після прильоту, я змушений був пересісти знову на вел, так як у шкоди потік радіатор. Машину я лишив на роботі, поки шукав запчастини та гроші на них. Минув тиждень, та поставивши новий радіатор, я нарешті знову став автомобілістом. Але не став встановлювати передній бампер, щоб було видно, чи усунув усі підтікання, та й ліньки було ставити, ще й справи накопичились, які не вирішити без авто. Приєднав хомутом до передка номер, та й поїхав у справах. На першому світлофорі зупиняюся у середній смузі першим, поруч зліва, на червоний стоїть патрульне авто з опущеними вікнами, в мене вікно теж наполовину відчинене. Поліцейський на пасажирському кріслі щось сказав у мій бік та посміхнувся. Що було сказано я не почув, але здогадався що мова йшла про відсутність бампера. Я знизав плечима та посміхнувся у відповідь. Гадаю саме з цього моменту у голові поліцейського запустилася якась реакція з самими неймовірними припущеннями та здогадками. Вигляд у мене був, признаюся, не дуже: щетина та досить потягана робоча футболка (день був виділений під вирішення питань, які не передбачали спілкування з незнайомими людьми, навіть до магазину не планувалося заходити), а знайомі мене і без дрес- коду сприймають належно. Виглядало все як: «бомжик десь роздобув машину». Зі світлофору я рушив швидше за патрульну машину, потім вони мене випередили (смугу ніхто не міняв), радісно зазираючи до мене в вікно. Вже повністю випередивши, різко дали по гальмам, перестроїлися за мною, та включили червоні проблискові . Зупинився, ввімкнув аварійку, дав документи, все гаразд, один б’є по базі, а веселий з пасажирського крісла каже – «машина не комплектна», відповідаю що на станцію жену, запитує: «канабіс вживали?», кажу – «ні». І тут він заглядає до мене в машину і бачить між сидіннями верх розрізаної мною для поїлки пляшки. Не встиг я прибратись у салоні! Питає мене: «що це таке?», а я у свою чергу поцікавився, чи певен він що хоче це знати…. Після історії про ворону він вже не посміхався. Дуже прискіпливо зазирав у мої зіниці, нічого там не побачив, та відчувши що я анітрохи не хвилююсь, віддав документи.
Якщо чесно, після того, як розповів їм про ворону, гадав що спілкування з наркологом мені не уникнути, та в мене був час, та було натхнення)))
В течении месяца на твоей машине ДВОИХ заподозрили 
